Так хочеться назвати тебе по імені, написати «привіт» і отримати таке ж «привіт» у відповідь, без усього того негативу, що стався. Просто так хочеться побачити «Як твої справи? Давай вип’ємо кави». Розумію, ти можеш не читати це все, розумію, які емоції я в тебе викликаю і що зовсім не потрібен тобі, але все ж пишу це. Тяжко дуже, дуже сумую, дуже хочу просто згадати ще раз усі ті дні спілкування з тобою, пережити все, все те щастя. Пробач, що знову роблю щось, що тебе дратує, що викликає в тебе, мабуть, тільки один негатив.
Я трошки пролистав часу вперед, зрозумів, що просто був одержимий тобою. У мене таке було вперше, я так старався триматись, але не зміг побороти свої емоції, і все ще в мені всередині розриває мене, і мільйон думок також. Я повидаляв усі твої номери, сховав та повидаляв переписки з тобою, але все ж вертаюсь до всього того, що так намагався пережити, сховати за часом та іншими справами, але воно не виходить. Все ж розумію, що ми проїхали то все, але прошу вибачення за свою одержимість, за свою нав’язливість. Я зазвичай дуже добре керую своїми емоціями та діями, я спокійний та врівноважений, проте із тобою я не зміг приховувати свою одержимість тобою. Вона була дуже хвора, за це пробач мене тепер.
Я розумів, що ти не хотіла ніяких відносин, та і я був ще не готовий, але десь підсвідомо, мабуть, хотів, проте блокував то все. Я не хотів втрачати тебе як друга, як співрозмовника, як людину, і коли я зрозумів, що це вже все і вже нічого не можна змінити, я просто втратив контроль, я зірвався, хоч і приймав конячу дозу різних транквілізаторів і антидепресантів у своєму курсі. Я маю на увазі, що приймав то, і то не було пов’язане із тобою.
Я навіть не знаю, чи живеш ти ще тут десь. Я не надіюсь, що ти це прочитаєш, та, знаєш, якось після того всього мені стає легше. Я вже сам не можу дочекатись, коли це все скінчиться. Я ніколи б не зробив тобі нічого поганого, і я би все, мабуть, зараз віддав, щоб побачити просто твоє «привіт» у будь-якому месенджері. Хочеться якось так відчути тебе трошки, не можу описати як, просто відчути цю енергію, ще раз переслухати твій плейлист та просто заснути щасливим. Я зараз, коли пишу це, то просто ридаю як сука остання, і трошки стає краще.
Я не знаю, на що взагалі розраховую, роблячи це все зараз, і залишається тільки якась малесенька надія, яка не вмирає ніколи, та треба вже її добити якось, бо вона мене справді просто виїдає. Пробач, можливо, ти зараз уже у відносинах. Та за цей час мені вдалось побувати у відносинах, і я зрозумів, як складно бути взагалі ініціатором розриву і що це також боляче.
Ось уже і не знаю, що писати ще і для чого, а може, уже досить, та і не хочу тебе знову злити та хвилювати. Вибач мене за те, що я зараз знову роблю те, що ти мені заборонила робити. Вибач, що так сильно налякав тебе своїми емоціями, що так сильно давив. У мене таке було перший раз, і хотілось усе і зразу, я егоїст. Можливо, все ж моя надія мене і вб’є, але, можливо, все ж на каву якось у цьому житті?
Тим часом я пішов зустрічати захід сонця десь у своїх снах із тобою. Блін, як же це звучить жахливо, пробач мене ще раз. Я просто справді не розумію, скільки ще потрібно часу. Я працюю над тим, щоб забути тебе, щоб не робити всіх цих вчинків, які зараз роблю, бо розумію, що в тому нема абсолютно ніякого сенсу.
Ти прекрасна, ти неймовірна як ззовні, так і всередині, і дякую, що ти дала мені хоч декілька днів відчути, як це — бути справді щасливим.
